Так вийшло, що раз в десять років я стабільно іду в кінотеатр на нову «Фантастичну четвірку»… І мені поки що всі з них сподобались по-своєму. Але я в цьому відношенні явно в меншості, бо намагання екранізувати один з найвідоміших коміксів Marvel вже встигли прозвати проклятими. Що ж, якщо так, то прокляття було офіційно зняте, бо перед нами практично ідеальний баланс між серйозністю і дуркуванням, обидва з яких закладені в оригінальному коміксу і є його важливими елементами. Якщо цього і констатації того, що це хороший фільм вам буде достатньо, то я рекомендую йти на нього просто зараз.

Але цікавість та увагу глядачів цей фільм здобуває не через відсутність перепон. Яких саме і що цьому фільму вдалося я розповім у цьому огляді більш детально.

Фантастична Двійка

Хто такі Фантастична Четвірка? В першу чергу чотири особистості, які настільки різні характерами та вміннями, що ідеально доповнюють один одного. Цю динаміку творці оригінальних коміксів Стен Лі та Джек Кірбі відверто змалювали з власної, робочої. Настільки, що за мірками 1960-х їх комікси про Четвірку були чи не новаторськими та експериментальними. Автор і художник регулярно дискутували над доцільністю тих чи інших елементів, вписуючи ці дискусії прямо в сюжет (що, до речі, стало праобразом тих самих камео Стена Лі) і дуже часто це стосувалося їх намагань придумати своїм героям антагоністів, яких тим важко було б перемогти. Лі надихався дипломатичними кризами й «холодною війною», але фантазія Кірбі регулярно робила з цього космічних масштабів цирк на дроті з костюмами, які не сплутаєш ні з чим. Ці два стилі геть не повинні були в’язатись між собою, але Лі та Кірбі, натомість, стали одним з найвидатніших тандемів сценариста і художника в коміксах 20 століття.

Для Кірбі настільки характерні візуально перегружені шоломи та несподівано видане серйозним персонажам спортивне знаряддя замість чогось футуристичного (якщо ви думали що гуманоїд на дошці для серфінгу це дивна ідея, то вам буде цікаво дізнатись, що втілення смерті в його «Четвертому Світі» для DC взагалі пересувається космосом на лижах), що у інших художників починаються серйозні проблеми з зображенням тих же персонажів. Намалюй це занадто серйозно і буде якась лажа. Намалюй як було… А не вийде намалювати як було, Кірбі єдиному це вдавалося. Малювати його персонажів — задача для майстрів того ж калібру, які будуть здатні знайти власний шлях.

І тут ми підходимо до головної проблеми екранізацій творів тандему – буде важко назвати режисерів попередніх повнометражних адаптацій «Четвірки» майстрами. Для Олея Сассона, якому доручили зняти невипущений фільм за мотивами коміксу у 1994 році (виключно для збереження студією прав власності) це був третій фільм, для Джоша Транка (якому фільм 2015 року коштував кар’єри на довгий час) — другий. Трохи більше досвіду було у Тіма Сторі, але відносно відомі фільми 2005 та 2007 року це якась аномалія в його фільмографії, більша частина якої – комедії та драми на афроамериканську тематику. І якщо фільм 2005 року з певними змінами зміг передати дух та сенс оригінального коміксу, то її продовження 2007 року боляче розвалювалось на очах не дуже вдячного глядача. Замість третього фільму цей кіновсесвіт через сімнадцять років отримав не менш болюче і повне запланованого крінжу камео в фільмі «Дедпул і Росомаха» (наші враження).

Здавалося б, «Четвірка» повинна була принаймні в анімації виглядати добре, але і там її регулярно спіткало щось страшне. Сценаристи мультсеріалу 1967-1968 років чесно намагались повторювати за Лі і Кірбі, але у них настільки не вийшло, що в «Перших кроках» є регулярні жарти в цю сторону. Істота нащось мав свого роду кросовер з «Флінстоунами» у 1979 році, який часто визнають одним з найбільш віддалених від першоджерела та невдалих анімаційних проєктів Marvel. Мультсеріал 1994 року був переважно дуже хорошою екранізацією, але навіть він примудрився вивалити на непідготованих, переважно дуже юних глядачів… Оце.

Я періодично годинами намагаюсь змусити свою голову перестати крутити цей «шедевр», але  зусилля, переважно, марні. Мені здається ця сцена прямо відповідальна за щонайменше один піджанр музики (до речі заставка цього мультсеріалу також той ще ear worm). На щастя, режисер Метт Шекмен не став іти на поводу у мемів і замість того, щоб засунути якомога більше міфології та великодок у фільм, навпаки навіть частину з них видалив на монтажі. І це б дивувало, якби це не була людина тісно пов’язана з одним з найбільш успішних серіалів від Marvel. Шекмен поставив весь «ВандаВіжн» власноруч — шалене виключення з американських телевізійних правил, на яке продюсери ставлять лише при цілковитій впевненості у людині. То хто ж він такий, цей Метт Шекмен?

На подив авторський голос родом з телевізійного конвеєру

Метт Шекмен — театральний режисер, що на якомусь етапі кар’єри закохався в телебачення. Якщо повнометражний фільм в його фільмографії до того був всього один (трилер «Кат Бенк» 2014 року) то на телебаченні він гарантовано зняв мінімум одну з серій якогось з ваших улюблених серіалів. Телевізійна режисура передбачає роботу переважно з акторами. Хоча ідеї від режисера приймаються продюсерською групою і шоуранером, він як правило не працює тісно з монтажером, звукорежисером, композитором і багатьма іншими ключовими фігурами. Тож Шекмен є майстром досить цікавого підходу: вже самими лиш акторами сказати все, що потрібно сказати. Для цього треба дійсно любити акторське ремесло і поважати акторів, даючи їм що і з чим грати.

Це відчувається в кожному кадрі «Перших кроків» і навіть по тому факту, що з усіх, хто пов’язаний з цією франшизою Шекмен видав камео акторам, які грали Четвірку у тому самому взагалі невипущеному фільмі 1994 року. Він здатен запалити іскру таланту і знайти щось навіть у відверто прохідній епізодичній ролі на кілька реплік і цей підхід видно й в підборі акторів. Кілька з них з Шекменом вже працювали, але далеко не в великих ролях – що Джозеф Квінн (Джонні Сторм), що Пол Волтер Гаузер (Людина-Кріт) до того знімались у Шекмена аж по одній серії у «Грі престолів» та «У Філадельфії завжди сонячно» відповідно. До «ВандаВіжн» саме останній сітком був основним активом Шекмена – він зняв 49 серій цієї авангардної комедії.

І саме володіння телевізійною візуальною мовою дає Шекмену ті вміння, які роблять його ідеальним постановником саме цього фільму. Чесно кажучи, він трохи махлює, часто роблячи саме телебачення центральним елементом сцени, який диктує стиль. Але це працює. Переважно, через старий як світ принцип…

Less is more

Однією з найбільш цікавих новин про фільм було те, що Джон Малкович, який досі навідріз відмовлявся зніматись в супергеройських фільмах (дилогія «Ред» майже виключення) погодився на якусь роль. Як виявляється, він повинен був грати лиходія-комуніста Червоного Привида, але цю роль повністю вирізали. Можливо не зовсім повністю — я не здивуюсь, якщо саме Малкович в тепер крихітному голосовому камео озвучує його в мультсеріалі, що він іде про персонажів у всесвіті самого фільму. Всесвіті, який називається Земля-828 теж не просто так (пояснення можна знайти наприкінці титрів, а можна і самостійно). Та і до мультсеріалу є сенс придивитись ретельніше, помітите як мінімум роботів-стражів з «Людей Ікс» (загалом великодки у фільмі радше ненав’язливі).

«Вирізати» з фільму настільки відомого актора (та ще й враховуючи, що він зголосився на фільм, щоб знову попрацювати з режисером, бо був в його першому фільмі) дивно і подібні, дивні речі для «Перших кроків» загалом систематичні. Ще на трейлерах глядачі помітили, що Рід Річардс свої здібності використовує значно менше за інших членів Четвірки. Так от, це і в самому фільмі можна помітити і це насправді дуже вправно зроблений момент зросту для цього персонажа. Педро Паскаль відіграє людину, яка навіть попри неочікуваний позитивний результат переймається тим, що зазнав невдачі. Страх зазнати невдачі ще раз, але вже в якості батька видно в кожному русі і погляді актора аж до кульмінації, де його мотивація зазнає необхідного копняка. В цих умовах фактичним лідером команди є більше Сью Сторм. Ванесса Кірбі найбільше з чотирьох акторів знає оригінальні комікси (і надихалась, зокрема, аркою про перетворення Сью на лиходійку) і, як стверджується в численних інтерв’ю, найбільше розуміється на науковій складовій фільму. Але додає цікавинки ще й той факт, що у 2025 році Кірбі завагітніла, як і її героїня.

Якомога менше показувати людську подобу Істоти, Бена Ґрімма, загалом рішення логічне, бо навіть попри ідею мультивсесвіту істотна кількість глядачів згадає, що актор Ебон Мосс-Бакрак уже був в кіновсесвіті Marvel, в ролі Мікро в серіалі «Каратель» (The Punisher). І якщо там він демонстрував чудеса експресії і по-хорошому перегравав, то тут навпаки є чи не найбільш стриманим та виваженим членом квартету.

Але чи не найкраще виграють від поміркованого використання вороги Фантастичної Четвірки. Це не означає, що їм нема чого грати. Людина-Кріт у виконанні Пола Волтера Гаузера краще працює від того, що він переважно показаний лідером країни, а не власне відповідальним за руйнування суперлиходієм. Я не скажу, що це моя улюблена інтерпретація цього персонажу, але вона однозначно дуже актуальна і до болючого нагадує багатьох європейських і не тільки політиків. Окремий маленький шедевр мінімалізму, справжню демонстрацію того, що він є кваліфікованим режисером не лише через роботу акторів, Метт Шекмен робить в сцені засідання аналогу ООН. Я не буду сильно спойлерити, але зверніть увагу, представник якої країни відсутній в залі і як камера акцентує це в абсолютно природний спосіб. Звісно що заслуга оператора-постановника Джесса Голла тут є теж. Як і численних людей за кадром взагалі. В огляді фільму «Супермен» я згадував як нетипово бачити в титрах вісім зварювальників. В цьому фільмі на мій подив було майже стільки ж спеціалістів з того що безпосередньо, фізично існує в кадрі, як і майстрів по цифрових візуальних ефектах. Шалена рідкість для сучасних блокбастерів взагалі і для Marvel зокрема.

Правильне розставлення акцентів взагалі відчутно в цьому фільмі часто. Великою мірою, образ Галактуса у виконанні чудового англійського актора Ральфа Айнесона (до речі, він вже теж був в MCU, у «Вартових галактики») працює не лише тому, що він дійсно зіграний вживу перед обробкою комп’ютерною графікою (більше того, Шекмен постарався видати Інесону повний костюм персонажа), а ще й тому, що вперше дійсно «продає» загрозливу ідею цього персонажу. І не лише тому, що Айнесон примудрився дихальними вправами понизити свій і без того низький голос кудись ще нижче. Для продюсера і архітектора MCU Кевіна Файґі показати цього персонажа настільки ж видовищно як у коміксах було принциповим моментом (можливо тому, що до фільму «Фантастична четвірка 2: Вторгнення Срібного серфера», де це не вдалося, він безпосередньо причетний як виконавчий продюсер) і за зразок було взято… Те, як персонажа використали у грі Fortnite.

Замість післямови: Механічно, етично і виконавчо

Сказати, що за реакцією української авдиторії на блокбастери останніх років цікаво спостерігати — не сказати нічого. Наша призма занадто вже особлива, щоб ми могли спокійно реагувати і сприймати екшн як просто екшн, а масові руйнування — як легке попкорнове видовище. І тут реакція на прем’єрному показі показує багато — масштабні, начеб-то «ескапістські» фанатастичні стрічки зроблені якісно подекуди ще здатні дарувати надію і давати сили в кінці нелегкого дня. Як сказано в самому фільмі:

Механічно, етично і виконавчо.

Якщо в першій половині фільму було немало моментів, з яких зал сміявся явно з фільму, а не з ним (хоча останнього варіанту теж було немало), то сюжетний поворот, який нагадує до болі вже знайомі кожному українцю графіки відключення світла щось повернув в інший бік. Та й загалом меседж фільму, що якийсь свій внесок в перемогу здатні зробити всі, від «людей з лопатами» до вчених сильно не утискаючи при цьому внесок умовних «гуманітаріїв» (сюжетна лінія про лінгвістичні здібності Джонні Сторма — окремий «плюсик» особисто від мене) резонує з українським глядачем. Настільки, що на кількох важливих моментах кульмінації та кінцівки неіронічно пролунали аплодисменти. Цьому фільму не так легко вигравати повагу сучасного глядача, але він з цим справляється. В багатьох випадках до самого кінця титрів (так, там є маленька сцена, я б сказав півтори і це не рахуючи стратегічної сцени посеред титрів).

P.S. А якщо у вас в голові все ще пісня «Flame On», то слід сказати що чудовий саундтрек Майкла Джаккіно цілком здатен її вишибити.